читать дальшеЗвичайне диво
Звичайний ранок весняного сонячного дня. Звичайний автобус зупинився на сільській станції. Один за одним вийшли пасажири і розійшлися в різні сторони. Усі вони поспішали: дехто біг додому, до родини; дехто – на наступний автобус, щоб їхати ще далі. Вона зійшла останньою. Зробила кілька кроків по платформі і озирнулася. Вона нікуди не поспішала. Вона сама не розуміла, що привело її в цей віддалений край. З першого погляду було зрозуміло – вона не належить цій місцевості. Все тут так відрізнялось від звичного для неї оточення. Шалений ритм життя в місті, веселі компанії і гамір нічних клубів були звичними декораціями її повсякденного життя. Тиша і спокій цієї віддаленої місцини лякали її. Як вона тут опинилася? Чому приїхала?.. А ще вранці ніщо не казало про те, що цей день відрізнятиметься від всіх інших…
Вона прокинулась незвично рано. Перші сонячні промені зазирали до неї у вікно. Вона полежала деякий час у ліжку, насолоджуючись теплом, що зігрівало її обличчя. Потім встала. Приготувала міцну каву з тостами, випила апельсинового соку. Кілька хвилин постояла в душі під струменями прохолодної води і приготувалася до звичайного плину звичайного вихідного дня.
Пізніше вона б, як завжди, ввімкнула улюблену музику і подзвонила найкращій подрузі. Вони б пройшли по крамничках, зайшли до кінотеатру або вдома подивилися улюблений фільм на компакт-диску. Пообідали б в улюбленій кав’ярні і погуляли містом. А ввечері в клубі їх чекала б велика компанія. Вона повернулася б додому дуже пізно, стомлена, але щаслива. А наступного дня все почалося б спочатку: сніданок, душ, музика, дзвінок, крамниці, кіно, кав’ярня, вечірка… Так могло бути будь-якого звичайного вихідного дня. Було б і сьогодні. Але не сталося. Що було виною тому? Тепле сонячне проміння за вікном? Чи може… порожня пляшка з-під мінеральної води? Невідомо. Але так чи інакше, цього дня все пішло по-іншому.
Почалося все дуже просто: Вона побачила, що закінчилася мінеральна вода і вирішила піти одразу купити її. Раптом, виходячи з магазину, замість того, щоб повернутися додому і взятися за свої звичайні справи, дівчина пішла у протилежному напрямку. Впевненим кроком, не озираючись, вона пройшла містом і опинилася на автовокзалі. В касі Вона купила квиток на автобус, що йшов до одного з найвіддаленіших селищ. Пройшла на платформу і приготувалася чекати.
«Що я тут роблю? Куди збираюся їхати? Адже друзі шукатимуть мене!». Ці думки промайнули в її голові, викликавши щось на зразок паніки, тому що не могла зрозуміти, яка сила привела її сюди. Вона вже ладна була бігти назад додому, але цієї миті підійшов автобус і дівчина не задумуючись увійшла в нього, сіла на сидіння і стала дивитись у вікно. Автобус відійшов від платформи і поїхав до місця призначення. А Вона просто сиділа, байдужа до всього оточуючого.
І ось вже Вона стоїть на платформі і озирається навколо, намагаючись зрозуміти, що робить тут, так далеко від всього звичного і рідного для себе. Раніше вона ніколи не бувала так далеко від рідного міста. В неї ніколи не було часу помилуватися красою природи, чи навіть просто зупинитися. А зараз Вона знаходилася в центрі далекого селища і здивовано озиралась навколо. З усіх боків її оточувало яскраве різнобарв’я природи. Охайні хатини потопали в яскраво зелених квітучих садках. Вдалині виднівся ліс – справжній, могутній, а не звичні для неї паркові алеї і сквери. А з іншого боку виблискувало на сонці озеро. Його плесо манило її, сині глибини ніби кликали до себе.
Ніби уві сні дівчина вирушила туди. На березі озера стояв молодий хлопець і здавалося, що чекає він саме на неї. Підкорюючись якійсь невідомій силі Вона наблизилась до нього. Він простягнув руку і взяв її долоню в свою. А потім повів її все далі і далі від селища, і вона йшла слідом, не опираючись, ніби так і повинно було статися. Вони пройшли берегом озера, лугами обійшли селище і заглибилися в ліс. Йшли повільно, і вперше в житті дівчина милувалась природою, сприймаючи ці хвилини, як певний дар згори. Вони йшли мовчки, тримаючись за руки, і відчували дивовижну спорідненість. Здавалося, що вони самі в цілому світі. І ніхто не завадить їхньому щастю.
Раптом молоді люди вийшли до дивовижної галявини, в середині якої тихо плюскотів водоспад, пірнаючи в лісове озеро. Вони сіли на березі, як і раніше, не промовивши ні слова. Навколо співали птахи, десь тихенько пробіг заєць, білка спустилась з дерева за горіхом. А озеро було прозоре немов скло, і було видно, як на самому дні плавають риби.
Вони провели на галявині цілий день. Сиділи на березі, тримаючись за руки і насолоджуючись невимовним щастям близькості, або купалися в озері. Жоден з них так і не промовив ані слова. А день непомітно минав. І ось вже час повертатися. Вони мовчки підвелися і вирушили назад до автобусної платформи.
Лише прийшовши туди, в очікуванні автобусу, дівчина вперше насмілилась заговорити: «Я не розумію… Що я тут роблю? Чому я тут?! Я зовсім збентежена. Що відбувалося сьогодні?!». Дивна покірливість, що охопила її цього дня, минула. Їй на зміну прийшов страх і здивування. І зараз вона злякано дивилась на нього.
«Невже ти не розумієш? – спокійно відповів він. – Ми опинились тут, тому що так було завгодно долі. Я давно зрозумів це. Вже кілька місяців якась невідома сила приводить мене сюди кожного вихідного дня. І весь цей час я чекав тут саме на тебе! Я чекав тебе дуже давно.»
« Ні! Ти помиляєшся! Це неможливо! Я не повинна була приходити сюди. Я не повинна була тут залишатись…»
«Але ж залишилась!!! Так повинно було статись!»
«Ні!!!»
В цей час підійшов автобус, Вона заскочила на сходинку, і двері зачинились. Автобус від’їжджав, увозячи її все далі і далі, а Він так і залишався на платформі. Дівчина стояла біля заднього вікна і дивилась на юнака. Його силует ставав все меншим і меншим, а вона все дивилась і не розуміла, чому з її очей ллються сльози…
Вже пізньої ночі Вона повернулась додому. Лягла спати. І всю ніч в її снах був лише Він.
Весь наступний тиждень пройшов наче в маренні. Вона жила, як до того – бачилась з друзями, ходила по крамницях, слухала музику, гуляла на вечірках. Але кожну секунду думала про те, як єдина порожня пляшка мінеральної води здатна докорінно змінити життя. І все частіше їй спадало на думку, що її життя не таке бездоганне, як вона вважала раніше. А вночі в своїх снах вона поверталась на казкову галявину біля лісового озера. І завжди у цих снах був Він.
А потім настав вихідний. З самого рання Вона була на автовокзалі, їхала вже знайомими місцями і думала, що дійсно так все і мало бути. Діставшись кінцевої зупинки першою зійшла на платформу і швидким кроком пішла до озера. Він чекав її там. Вона підійшла ближче і сама взяла його за руку. Вони радісно посміхнулись один одному. Все стало на свої місця і їй здавалося, що вона найщасливіша на світі.
«Я знав, що ти повернешся!»
«А я знала, що ти чекатимеш на мене!»